Політичний активізм

Перш за все, що ми розуміємо як «активізм»? Безумовно, це результативність! Але не тільки! Мабуть, одним із найважливіших критеріїв в оцінці того чи іншого активіста є стабільність роботи, що ним виконується. Як і багато людей, часто людей по справжньому гідних, перспективних, із значним потенціалом приходять до нас, якийсь час ведуть дійсно активну роботу і так же швидко «перегорають» як і «запалюються» – втомлюються, розчаровуються, відступають, і упокорюючись, йдуть. Кожному з нас відомі такі досить типові випадки й історії. Чому це відбувається, чому це так поширено, яким чином скоротити таку практику, і наскільки нам взагалі потрібні такі люди?

Останнє питання, здається, має бути найпростішим, очевидним і цілком однозначним – без сумніву, люди Руху потрібні, але в той же самий час, обов’язково відповідні визначеному, і апріорі, достатньо високому «стандарту якості», чітким вимогам, адже ми говоримо про елітарність, декларуємо те, що ми кращі представники нашої нації, а значить, якість пріоритетна над кількістю, по-іншому і бути не може! Не варто забувати і про випадки дещо іншого плану – коли дійсно гідні, віддані, такі, що немало зробили, перевірені часом і випробуваннями соратники поступово покидають зону активної боротьби під впливом різних по суті об’єктивних життєвих обставин, і до того часу поки участь в русі залишається справою суто добровільною, ми неминуче повинні з розумінням ставитися до подібних випадків, у тому числі і тому, що одного разу, рано чи пізно, це може відбутися і з кожним із нас. Ну а якщо така людина була дійсно достойною, вірною, сильно мотивованою внутрішньо, то в своїй душі вона назавжди збереже вірність загальній справі, і дітей своїх виховає в правильному дусі, що вже само по собі, немало. А покидати активну боротьбу чи продовжувати її за будь-яку ціну – це вже питання суто персональне, справа особистого вибору кожного. Більшість цих людей повернеться в наші ряди у вирішальний момент. Але як би там не було, за будь-яких обставин наші основні надії завжди, а сьогодні особливо, пов’язані саме з молоддю Руху!

Наскільки випадки відходу наших нині вже здебільшого колишніх соратників в «звичайне життя» характерні і типові саме для нашого Руху? Та ні наскільки! Абсолютно необґрунтовано і недоречно було б говорити про таких неминучих по суті своїй, проявах, виключно в проекції на Рух і/або його сцену, як про практику, характерну перш за все, для національних кіл. В цілому, непостійність, поверхневість, невміння зосереджуватися на певній темі – лише одні, і зовсім не найкращі з властивостей людської натури як такої, без всякої прив’язки до персоналій активістів політичної боротьби якого б то не було роду, адже як би ми себе не позиціонували, як би сильно не прагнули ми до ідеалу, але зрештою, всі ми люди, яким так чи інакше, не чуже ніщо людське.

Як нам додатково зацікавити вже активних сподвижників, скоротивши число випадків "відходу від справ", і як додати нашій боротьбі велику привабливість для потенційних нових рекрутів? Питання звичайно, риторичні, але проте, дуже важливі. Очевидно, що необхідно посилити пропаганду і агітацію на користь Руху і його цінностей, але не тільки лише посилити, а зробити її доступнішою, зрозумілішою, привабливішою, і в першу чергу, відносно цільової аудиторії нашої роз'яснювальної і просвітницької діяльності.

«Політичний активізм» в очах системи виглядає як «політичний екстремізм» і вона досить вміло маніпулює та підміняє ці поняття. Для чистоти експерименту розберемо цю тему в контексті розуміння «активізму» як агітаційних, пропагандистських і просвітницько-правозахисних дій, іншими словами, «гуманітарного» активізму, який здавалося б, зовсім недоречно ототожнювати з таким грізним «екстремізмом».

Перш за все, абсолютно очевидно те, що будь-які наші дії незмінно уявлятимуться системою як «екстремістські» за визначенням. Ніяких ілюзій в цьому сенсі немає, та по суті, і бути не може. «Екстремістським» і «фашистським» буде навіть марш УПА, як втім, і будь-який інший мітинг, пікет або демонстрація національних сил. «Екстремістськими» позиціонуватимуться, і як наслідок, переслідуватися, концертні виступи і записи патріотичних музичних груп. Будь-які альтернативні медіа правого толку, опозиційні системі, теж будуть «екстремістськими».

«Екстремізм» зручний, «екстремістів» зручно обливати багном в пресі і по ТБ, «обґрунтовано» переслідувати і влаштовувати над ними показові процеси. «Екстремістів» легко забороняти (з очевидних причин, лише формально, адже неофіційні рухи офіційно заборонити і розпустити по суті, неможливо), карати, і заради «загальнолюдських цінностей» всіляко ущемляти їх будь-які, навіть елементарні права і свободи, ніби то гарантовані їм Конституцією.

Так, «екстремізм» безумовно вигідний, у тому числі і фінансово, адже саме під приводом надуманої загрози горезвісного «українського фашизму» рік від року збільшуються бюджети різних спеціалізованих структур із протидії йому. Саме цей самий таємничий і містичний «екстремізм» годує всіх цих «правозахисників» і «експертів» з «центрів по протидії ...», всіх цих європейських «моніторщиків», що живуть на гранти від «Центру Симона Візенталя», «Антидиффамаційної ліги» і їм подібних організацій.

Мабуть, говорити на цю тему можна було б практично нескінченно, та чи варто? Звичайно ні, все і так очевидно, причому як для нас, так і для наших гонителів і опонентів.

Очевидно наступне: те, що ми розуміємо під «активізмом», медіально демонізується, спотворюється і позиціонується винятково як «екстремізм», це аксіома. Те, що ми самі розцінюємо як боротьбу за свої права, за свою свободу, нарешті за майбутнє наше і наших дітей, з боку системи не позиціонується ніяк не по-іншому, як «злочинною діяльністю», і це, на жаль, не лише недивно, але і більш того, закономірно. Прірва між нами і соціумом не просто глибока, вона непереборна. Можливо, лише тимчасово? Це питання залишається відкритим.

У наших колах вельми популярна фраза: «Я в Русі вже .. років». Пригадайте: напевно, кожен із вас, хто читає зараз ці рядки, не один раз чув цю, вельми широку за значенням фразу, яку часто люблять казати перш за все саме ті, хто насправді, в реальності, ніколи фактично і не мав ніякого відношення до Руху, сприймаючи його лише як наявність ЖЖ, акаунта «Вконтакте», базікання в ICQ і ганебне боягузтво, тоді як Рух – зовсім не чийсь там стаж якогось формального «перебування» в ньому, а тільки одне – активізм. Сьогодні серед активістів вже немає бути безглуздого ділення через субкультури та релігії – у нас сьогодні тільки один-єдиний, основний універсальний критерій – що ти реально робиш для досягнення нашої спільної мети, які реальні, відчутні, фактичні результати твоєї діяльності. Немає вже і бути не може сьогодні ніяких інших критеріїв!

Нам потрібен новий активний автономний правий Рух. Але не той Рух, який ставе за мету доношувати за «європейськими» арабами і неграми модний тухляк із секондів, підтримку яких-небудь новоявлених ідеологій від чергової популярної в правих колах організації, не безрезультатну діяльність в Інтернеті.

Рух – це робити реальні позитивні речі з такими ж реальними, відчутними, конкретними результатами. Які саме речі? Роби хоча б те, що тобі ближче, роби, що можеш, роби більше, головне – роби! Об’єднуйся з однодумцями, створи пропагандистський сайт, різними способами веди агітацію на вулиці, протидій ворогам Руху, збирай гроші в допомогу тим, хто віддав свою свободу в боротьбі, про яку ти сам лише базікаєш ... роби ж хоч що-небудь, «активіст» з форуму, «Вконтакте» або з «закритого» ЖЖ! Можеш, хочеш, умієш робити інші речі, про які серед розумних людей не прийнято писати в мережі ... так дій же так, як тобі підказує твоя совість! Будь активістом, борися, прагни, рухайся вперед. Рух сьогодні надає практично необмежену кількість можливостей проявити і реалізувати себе у різних сферах і напрямах боротьби! Практикуй те, що ти проголошуєш, живи тим, про що ти говориш, борися за свої права, і ти побачиш як навколишня реальність змінюється! Важливо лише насправді бажати цих змін, працювати, проявляти ініціативу, розвиватися і йти вперед!