28 квітня у Львові автономними націоналістами було проведено марш величі духу, національної вірності та лицарської честі - Марш пам'яті воїнів дивізії "Галичина".

Рівно 67 років тому – 28 квітня 1943 – у Львові було засновано першу українську дивізію зброї – дивізію “Галичина”. Понад 80.000 українців зголосилось тоді добровільно взяти в руки зброю, щоб піти воювати проти лютого ворога України – більшовицької Росії. Сьогодні історія повторюється – нова загроза нависла над нашою Батьківщиною.

Нам нав'язують чужих героїв, чужу культуру, чужу історію, а наших героїв називають “нацистами”, “посібниками фашистів”, “колабораціоністами”. Але це наша земля, і тільки нам вирішувати, хто достойний поваги і пам'яті, а хто – вічної ганьби.











В середу, 28 квітня, близько тисячі молодих націоналістів пройшли містом, в руках вони несли прапори, на щитах – золотих дивізійних левів – символіку воїнів “Галичини”, а також величезний банер “Не для ката – наша хата”. Атмосфера на акції була вражаючи, сотні простих українських хлопців і дівчат в вишиванках крокували вулицями Львова, скандуючи “Слава Україні!” “Слава нації!” “Україна – понад усе”.









Від пам’ятника Степану Бандері колона пройшлась до центру міста, покладаючи квіти до пам’ятника політрепресованим і пам’ятника Тарасу Шевченку. Лунали гасла “Наша земля – наші герої!”, “Галичина – дивізія героїв!”, “Хто ми – українці, що ми хочемо – влади!”, “Герої не вмирають – вмирають вороги!”. Збоку колони ішли дівчата, роздаючи листівки. Перехожі приєднувались до процесії.









Згодом біля пам’ятника Шевченка відбувся мітинг, на якому виступило кілька промовців. Говорили про те, що влада, яка називає українських націоналістів “фашистами” – просто боїться нас і намагається очорнити наше ім’я. Згадували про так званих “патріотів”, які, як тільки заходить мова про воїнів “Галичини”, соромливо опускають голови і белькочуть щось про “кожний має право на помилку”. Вони соромляться своєї історії, своїх предків, своїх героїв. Такі люди – моральні раби. Ми ж не соромимось. Ми пам'ятаємо, ми пишаємось! Говорилось про те, що таких, як ми, є набагато більше, ніж сьогодні тут, просто багато з них ще сплять, і наш обов'язок – пробудити їх! Що треба об'єднуватись перед лицем нової загрози для України, бути активними, бути діяльними. Що вишиванка – це не тільки елемент народної традиції, але й уніформа українців в цій негласній війні, закликалось носити вишиванку не лише на свята, але й повсякдень. Зачитувались вірші, присвячені дивізійникам. Палка промова останнього оратора викликала шквал емоцій у слухачів, дівчата ледве стримували сльози. Після закінчення люди підходили, дякували нам. Було видно, що на цій акції запалилось не одне українське серце..



Ця акція була організована автономними націоналістами, без участі будь-яких партій чи організацій, а лише зусиллями групи ініціативних осіб. Цим ми розвінчуємо міф про нібито нездатність українців до самоорганізації. Незважаючи не велику кількість учасників, марш пройшов вдало, без ніяких ексцесів.

Слава Україні!

Відео: