Хвиля переворотів прокотилася Близьким Сходом. Деякі вдалі, деякі – ні. Ми спостерігаємо за шаховою грою невідомого гравця і підозрюємо, що фігури кимось керовані (президенти, опозиція, шейхи, дипломати, армії, журналісти). Але ЗМІ розвіює наші сумніви. Нам пояснюють. Все просто. Ми заспокоюємося і вимикаємо телевізор.

ЗМІ просто і ясно пояснюють нам, що на Сході той персонаж – тиран, а той, диктатор, для нас викриють кривавих президентів-людожерів, розчулять жертвами режиму і репресованими, винесуть на світло таємниці з шаф тих або інших ворогів людства, що захопили владу у волелюбних країнах Африки чи Близького Сходу.

Ми обурені, ми збентежені, ми вимагаємо справедливості. «Тиран править 30 років!» - повідомляє чергова стаття. Ми переймаємося цим. Як? Він гнобить свій народ 30 років! Де ООН? Де світове співтовариство? Де Гаазький трибунал? «Вбито цивільне населення!» - повідомляє секретар ООН. Він у розпачі. Ми в розпачі. Треба з цим щось робити! Ми вимагаємо дій!

Жоден споживач новин із цього потоку інформації не отримав суттєвих подробиць. Але ми знаємо, що все важливе криється в нюансах. Чому в одну мить усе це стало актуальним? Чому про того або іншого тирана помітили лише зараз, і не закликали до справедливості попередні десятиліття його правління? 30 років президент Єгипту був при владі, і світове співтовариство не переймалося недемократичністю ситуації. 40 років при владі Муамар Каддафі, і лише зараз, раптом, усіх це обурило.

Пересічному громадянину ЄС або США ніколи не зрозуміти, яке ставлення до влади мають народи Близького Сходу. Ми ніколи не зрозуміємо як людина може бути при владі так довго? «Це недемократично» - повторюємо ми вбиту в голову мантру.

Українці, з їхнім латентним анархізмом і зневагою до будь-якої влади не приймають навіть року володарства однієї людини. Хай правителі постійно змінюються – так ми розуміємо справедливість. Хто був на Близькому Сході знає, що в менталітеті тих народів вкорінена повага і навіть - (бачив на власні очі!) любов до свого правителя. І це для нас просто небачено. Тому ми ніколи не повіримо, що хтось у якість країні не зневажає владу так, як ми.

Ця різниця у поглядах на державну владу дає важливу підказку для зрозуміння причин і наслідків подій у Єгипті, Тунісі, Лівії, Ірані, Йорданії, Іраку, Ємені, Алжирі, Бахрейні, Марокко.

Єгипетська опозиція з усього 20-мільйонного Каїру зібрала людей хіба на пів-Майдану Київського. Це – крапля в морі. І це було в «день Х», коли мав вийти кожен, хто проти. Лише пару десятків тисяч. Ми їздили по революційному Єгипті і шукали опозицію. Зараз, після перемоги революції і падіння Мубарака вже нікого не цікавить те, що (за нашими власними спостереженнями) 90 відсотків населення Єгипту підтримувало владу.

Хто ж організовував показовий мітинг-шоу в центрі Каїру? Ми вже спостерігали подібні шоу зі схожими сценаріями на пострадянському просторі. Зараз телевізор не перестає транслювати новини з «гарячої точки» – Лівії. Нам розповідають, як там йде війна, як Каддафі збирається використовувати бактеріологічну зброю проти опозиціонерів, як військові літаки бомблять власні міста, як цивільне населення буквально винищується безжальним Каддафі... І зараз же секретар ООН закликає світове співтовариство втрутитись.

І знов таки, чому секретаря ООН, разом із усіма міжнародними структурами, так само, як 30 років Єгипет, 40 років не цікавила Лівія? Немов би секретар ООН раптом прокинувся вранці, на нього зійшло просвітління і він усвідомив, (разом із усіма міжнародними військами та 6 флотом США), що Африка палає, що араби прагнуть демократії.

ООН у розпачі через жертви серед Лівійського населення. Чому ж нікого раніше не хвилювали палестинські біженці, що втекли з Ізраїлю до Йорданії, і потрапили під геноцид – Йорданський король вирізав 20 тис. людей за пару днів? Але король Йорданії більшу частину свого життя проводить у Британії. Певно, тому він зміг так швидко пояснити світовому товариству сенс подій.

І хоча більшість істеричних новин виглядають смішно, ми мимоволі віримо в них. Ми віримо в бомбардування Каддафі власних міст, адже це нам передали по ВВС! Так само, віримо в використання ним бактеріологічної зброї. Уявляєте, яким треба бути диваком, аби запустити бубонну чуму проти демонстрантів? Можна було б навіть припустити таке, якби не зважити на той факт, що ця людина 40 років керувала державою у надскладному регіоні, цілувалася з усіма європейськими лідерами (які приходили й уходили, а він лишався)… Ми віримо в новини про те, що президент такої-то країни, чи його син втекли з усіма грошима з власної держави. І так кожен день він тікає… То син, то президент. Заяви ЗМІ про любовні домагання лівійського правителя до жінки-міністра Туреччини виглядають шокуючими й обурюють кожну інтелігентну людину. За цим обуренням ми не помічаємо того факту, що Каддафі, з його абсолютною владою, може мати за коханок найліпших красунь усього світу…

Ми не маємо на меті виправдовувати владу Лівії, Єгипту чи Ірану. Проте, який сенс у всіх цих забобонах про загальнолюдські цінності, толерантність і гуманізм, коли ми говоримо про політику (якщо ми дійсно хочемо побачити причини й наслідки)? Це лише спроба бодай трохи наблизити читача до справжнього сенсу світової політики, який від нас ретельно приховують.

Від нас приховують події, які за своїми масштабами нагадують Холодну війну. В Азії та Африці триває перерозподіл контролю між сильними світу цього. Жодні ЗМІ не акцентують уваги на тому, що Ізраїль підтримав єгипетського екс-президента, і що лише Америка стала причиною його усунення.

Це надзвичайно важливо – що Ізраїль з якогось дива грає проти США. Важливо те, що Росія, псевдовічний ворог Америці, підігравала (так було не завжди) Штатам в поваленні Єгипетської влади. Італія захищає Каддафі. Італійська розвідка бореться з розвідкою Британії на території Лівії та за її межами. Британія намагається тиснути на Берлусконі, влаштовуючи сексуальні скандали у ЗМІ проти нього. Британці висаджують в Лівії війська. Змова Британії з Йорданію. США фінансує ісламську революцію (саме так слід називати перевороти, що відбулися) на Близькому Сході. Навіщо? Кому це вигідно, і хто в грі?

На Близькому Сході триває перерозподіл сфер впливу США та Європи. Триває шахова гра. Країна за країною згорає, чи народжується з волі борців за демократію, загальнолюдські цінності та гуманізм. Аби контролювати території, аби контролювати… світ. І, можливо, трохи нафтових родовищ.

Олексій Середюк