Хто такий Микола Рябовіл? Говорячи зараз про Романа Шухевича, Івана Мазепу, Байду Вишневецького, Симона Петлюру, Павла Скоропадського, Євгена Петрушевича або ж Авґустина Волошина – ми забуваємо не менш важливу фігуру. Цей чоловік створив ще одну Україну, яка протрималась більше року. Чому ж тоді ми про це не згадуємо? Чомусь сьогодні, на 91-річчя Самостійної Кубанської Народної Республіки, кількість згадок про це в пресі прямує до нуля. Не бачимо ми й жодних державних вшанувань та жодних почестей.

Так склалося, що кожен новий президент створює піар навколо тих чи інших історичних подій. Ющенко зайнявся Крутами, Голодомором, Трипіллям.

Кучму більше тішив факт Переяславської ради. Щоправда, деталей Переяславської угоди й майбутньої зради цієї угоди Леонід Данилович не знав. Спекуляції на тему історії від Леоніда Кравчука мені згадати важко - втім, він сам став людиною-епохою, запам'ятавшись українцям і проголошенням незалежності, і "кравчучками".

Але скільки років потрібно ще Україні, аби згадати про українських козаків Кубані? Скільки ще треба поколінь істориків, аби міністра освіти цікавило не включення його сина, великого й видатного рокера, до підручника історії для школярів, а включення туди дійсно цікавих і динамічних сюжетів. І один з них – про Самостійну Кубанську Республіку, державу українського козацтва.

Дуже часто ми говоримо про об’єднання Сходу і Заходу як про об’єднання УНР і ЗУНР, але при цьому забуваємо, що був ще й Південь. Далекий український південний схід з центром (о, як це символічно) у Катеринодарі. Кубанці проголосили незалежність 16 лютого 1918 року, а згодом фактично об’єдналися з Українською Народною Республікою на федеративних засадах. Значну роль у цих процесах відіграв Микола Рябовіл.

Народився Рябовіл на Кубані, але замолоду поїхав учитися до Київського Політехнічного Інституту, звідки через політичну активність на третьому курсі його вигнали. Вже згодом Микола повертається на Кубань. За кілька років він робить успішну кар’єру - у віці 28 років його призначають директором Кубансько-Чорноморської залізниці. Того ж самого року Рябовіл засновує «Кубанський союз установ дрібного кредиту», і робота цієї установи теж досягає значного успіху.

Згодом Рябовола мобілізовують в Російську армію. Там він теж здобуває авторитет: його обирають депутатом «Ради солдатських та офіцерських депутатів». А по поверненні на Кубань очолює Військову Раду.

У вересні 1917-го Рябовіл очолив Кубанський Край та ухвалив його Конституцію. Він перейменував Військову Раду на Кубанську Крайову Раду, проголосив часткову незалежність та отримав повноваження, близькі до президентських. Згодом він приймав керівників УНР та їздив у Київ до Павла Скоропадського - домовлятися про федерацію з Україною та спільні дії у боротьбі з більшовиками. Однак утвердженню незалежної Кубані заважали не тільки більшовики - відчутним було також протистояння з боку денікінців.

Рябовіл гостро критикував Добровольчу армію та Денікіна. Останній врешті й скомандував убити Рябовола. Це сталося 13 червня 1919 року. На спільній з Денікіним конференції Рябовіл заявив про необхідність об'єднання на демократичних засадах державних утворень України, Кубані, Дону та Грузії для боротьби з більшовиками. Коли Рябовіл повертався з конференції до готелю, його вже чекали троє невідомих. Прямо біля свого номера він отримав кулю у груди від агентів Денікіна.

Прийнято вважати, що Кубанський Край було ліквідовано 17 березня 1920 року, коли Катеринодар взяли більшовики. Але насправді занепад настав одразу після вбивства одного з символів Кубанського Краю – Миколи Рябовола. Денікінці почали розколюватися, кубанці – дезертирувати з Добровольчої армії Денікіна, що теж ніяк не сприяло боротьбі з більшовиками. Після смерті Рябовола кубанців швидко охопила міжусобна боротьба, яка змусила їх забути про спротив радянському ігу.

Не дивно, що в ситуації розбрату більшовикам легко було зламати опір як з боку денікінців, так і з боку кубанців. Після приходу на Кубань більшовики заборонили прізвище Рябовіл. Частка українців серед населення, що проживало між Ростовом та Краснодаром, тоді становила до 90%. Коли більшовики захопили владу, ця частка почала різко скорочуватись...

Більшовики не шкодували зусиль, щоб стерти пам'ять про Миколу Рябовола. Очевидно, це їм вдалося, і багато хто забув про нього. Тому й українські державні мужі не згадують сьогодні цього імені - навряд чи на забутих постатях зробиш гарний піар. Ми не бачимо жодних ознак того пафосу, яким звикли послуговуватися наші політики в подібних випадках. Щоправда, й на Кубані прізвище Рябовіл зараз рідко коли почуєш. Тільки мізерні угрупування кубанських козаків досі у своїх піснях обіцяють не забути свого брата та друга:

На смерть Миколи Рябовола

(записано від Дмитра Петренка)
Плач, Кубане, краю рідний.
Лежить мертвий син твій бідний.
Нема слів, щоб все сказати,
Наша люба, рідна мати.
За що доля та карає
Так тебе, наш любий краю?
Нащо ворог наш запеклий
З того раю робить пекло,
Що не можна проживати?
Щодня кат грозить вбивати.
Нащо ж, любий ти наш краю,
Нас доводиш до відчаю?
Хіба ж ти, Кубане мила,
Таке горе заслужила?
Ще й в таку страшну годину
Як боронили Україну?
Пішла туга долинами,
Течуть сльози все річками
Край все плаче та ридає,
Що Миколи вже немає.
Спи ж, ти, любий наш Миколо,
Не забудем ввік ніколи,
Що зробив ти для народу,
Що помер ти за свободу.
Над твоєю тут труною
Клянемось ми над тобою:
Всі свій рідний край кохати,
Будем з тебе приклад брати
Як ту волю боронити,
Для тієї волі жити,
Як ту волю здобувати,
Як за волю ту вмирати.
Хай земля вже пером буде —
Не забудуть тебе люди,
Будуть тебе пам'ятати
На Кубані в кожній хаті.
Спи ж ти, брате, любий друже,
Увесь край сумує дуже,
Густі сльози проливає
Та й до гроба припадає.


Богдан Логвиненко